В понеділок наша сеньйора Мерседес (наголос на другому складі 🙂 ) прийшла скрючена і кульгава – в п’ятницю її схопив радикуліт. На моє питання – а нащо вона взагалі йшла, чому не залишилася вдома видужувати – вона відповіла, що їй навіть страшно уявити мене вдома з двома дітьми одненьку. (Щоб знали 🙂 : я можу виглядати дуже безпомічною 🙂 , але не вірте своїм очам.

Словом, дивитися на неї таку мені не було сил, я почала дзвонити у всі доступні мені (від слова “самотужки без машини з двома дітьми добиратися”) клініки, і в жодній не було травматолога на сьогодні. Тоді я почала штурмувати недоступні. І нарешті в одній вичепила вільного доктора аж на 18:45. Півдня вже пройшло за тими дзвінками, їхати їй додому сенсу не було (добиратися півтори години), то ми щось там потроху колупалися в хатніх справах, поки за нами не приїхав чоловік.

Я не маю значного лікарняно-міжнародного досвіду, але щось мені здається, що в Чилі приватні лікарні та деякі спеціалізовані державні обладнані прекрасно. Про лікарів та загальний рівень медицини нічого не скажу – не спеціаліст. Особисто я в Чилі стала здоровішою. І справа зовсім не у кліматі. До речі Сантьяго – одне з міст з найгіршою екологією у світі. Думаю, справа у тому, що лікарі тут не шукають в тобі болячки.

Але піти до лікаря в таку лікарню – то зовсім не дешево. Ціни за один візит без страхування – від 50 до …. доларів США. Люди із середньонизькими та низькими заробітками, як правило, обслуговуються в державних консультаціях. Саме про них по телебаченню сюжети з величезними чергами і нестачею персоналу.

Коли я спитала в сеньйори, чи ходила вона до лікаря (в п’ятницю ж бо захворіла, а то – понеділок), вона сказала що ні. Що в неї вже таке було. А йти в державну консультацію, стояти 5 годин в черзі, щоб тебе послухали 5 хвилин і виписали аспірін, вона не була годна. То пошкребли вдома по засікам, знайшли ібупрофен і на ньому вона витримала всі ці дні. Кажу: ну а в яку-неяку клініку приватну? Вона тільки рукою відмахнулася: немає вільних грошей. І дуже боялася, як же вона заплатить за лікаря, коли я обдзвонювала клініки, хоча я наполягала, що обстеження за наш рахунок.

Я їй довго розказувала про те, що її руки, її тіло – це те, що годує її сім’ю. І що треба берегти їх. Вчасно обстежуватися і думати про те, що зараз витратиш “Х” грошей, зате потім збережеш і заробиш 10Х.  Ні в яку! “Та нащо Ви на мене будете витрачатися, та я перетерплю, та те, та це.” Сил моїх не було вже сперечатися і я їй випалила: “Сеньйора, от зараз ви мені три дні пошкутильгаєте. А потім зляжете на два тижні. Або зовсім зляжете. Оце-то будуть витрати. І Ваші, і мої – на пошук нової людини.” Нелагідно, ні. Але переконала.

Поїхали. Зайшли в лікарню, стали в чергу. За 3 хвилини нас уже зареєстрували, взяли гроші. Вартість консультації – трохи менше 5 тисяч песо (10 доларів), без страхування – вдвічі більше.  Попросили пройти в зал очікування. Через 10 хвилин нас покликали. Сеньйора дуже хвилювалася, що її відправлять на лікарняний, і казала, що не буде його брати. Попросила мене піти з нею в кабінет. Лікар її уважно вислухав, розпитав про всі деталі, обстежив, відповів на її та мої питання. Про лікарняний навіть не заїкнувся, виписав знеболювальні та сказав тримати спину в теплі. Я розказала, що в нас на Україні використовують пояси з собачої шерсті, коли поперек болить. А він – що тут люди носять пояси з червоної шерсті: вважається, що саме червона шерсть має терапевтичний ефект 🙂 (особисто я собакам більше довіряю, ха 🙂

Коли ми вже вийшли від лікаря, сеньйора Мерседес (наголос на другому складі 🙂 ) сказала, що аж почувати себе краще стала (я, до речі, теж себе краще почуваю завжди після спілкування з тутешніми лікарями, навіть якщо обстежуюся не я). І ще вона була дуже здивована, що так недорого і так якісно. А я була здивована, що вона здивована. І тепер радію, бо, знаю, що скоро вона видужає, а у випадку чого не буде терпіти, а зразу поїде в одну з таких клінік.