Виявляється, для цього треба зовсім мало:

– прожити багато років в далекій країні;

– бажано, щоб у цій країні не продавали зефір;

– і щоб ви той зефір страшенно любили.

Таким чином, ви будете спати і думати, де б його здобути. Ви будете заздрити тим людям, які можуть просто піти в магазин і сказати: “Півкіло зефіру, будь ласка”. А також тим, хто нещодавно приїхав з країн, де того зефіру, як гуталіну 🙂 Стонадцять разів ви будете заходити на сторінку до Чадейки, подумки виконувати всі дії. І подумки ж смакувати результат таких дій.

А потім одного дня

 ви таки потягнете через усе місто все сімейство в китайський супермаркет, купите мішок агар-агару, і таки наробите того зефіру. Як це зробила я. Ну і хай він не такий красивий, але він такий смачний!!!

From Українка в Чилі

Я неспроста віднесла цей пост в категорію “Труднощі” 🙂 бо ж уявіть: спочатку морально готуватися на такий кулінарний подвиг, потім купити все необхідне, потім все це приготувати, потім не могти відірватися і з’їсти половину зефіру ще не зовсім застиглим,  другу – на наступний ранок. А тепер ось сидіти і думати, скільки то кілометрів треба буде наїздити на велосипеді, аби той кілограм цукру не залишився в організмі 🙂