Учора в групі на ФБ “Русские в Чили” (вона закрита, то не даю тут посилання) хтось опублікував фотографію закутаної від холоду дитинки, ви, напевно, вже сто разів її бачили в інтернетах:

Показала малому. Від довго-довго дивився на неї, потім питає:

“Мавпа?”

І подумалося: які ж у нас різні дитинства! В моєму найстрашнішим стихійним лихом був дощ з громом і блискавками. Я дуже їх боялася, поки тато не сказав щось приблизно таке: якщо ти бачиш блискавку, то вже вона тебе не вбила 🙂 З цим переконанням я досі не боюся ні грому, ні блискавки. Навіть трохи сумую за ними – тут таку погоду я бачила, може, рази 3 за всі мої роки в країні.

В Сантьяго іду з малим гуляти під дощем, з усіх усюд чую від різних людей – жінок, чоловіків, молодих, старих – “Боже! Так же холодно! А дощ он який! Іди скоріше з дитиною додому!” І мені хочеться сказати, що 15 градусів – то навіть жарко. А гуляти по калюжкам – то таке задоволення! І що ми при -30С не йдемо до школи, але все одно гуляємо на вулиці. Тут ледве задощить – відміняються зустрічі, батьки не пускають дітей до школи/садка, місто стоїть в пробках. Апокаліпсис по-чилійськи. (Фотографії під дощем не маю, але цієї досить, щоб уявити рівень “лиха”):

калюжки

А ще купа маленьких апокаліпсисів щомісяця – це землетруси і землетрусики. Я зараз якось спокійніше вже, але був час, коли після землетрусу 2010 року мені було дуже страшно. Учора була в мене в гостях одна знайома з двома дівчатками – 5 і майже 2 років. Треба сказати, що вони в Чилі менше року живуть. Андрій дуже гарно з ними бавився – у нього багато різних іграшок, які цікаві не тільки хлопчикам, але й дівчаткам. Та коли вони захотіли гратися його машинками, в нього зіпсувався настрій: дівчата ж бо не вміють так грати, як він хоче. І саме в розпал їхньої битви за Андрійковий автопарк почало трясти. Трясло довго і сильно (в землетрус навіть 10 секунд здаються 10-ма годинами, а тут десь хвилину трясло). Дівчата збіглися до мами (ми сиділи на дивані), прибігла до нас і няня (як в тому мульті про кошеня Гава – “Давай вместе бояться!”). Я зараз не особливо поворотка, то встати швидко не змогла і тільки кликала Андрійка до себе. Але він не захотів – був щасливий, що його машинки залишили в спокої. Думаю, землетрус в його душі був сильніший за справжній.

Хотіла малому замовити спортивний куточок або хоча б шведську стінку – де там! Тільки для кабінетів лікувальної фізкультури, досить дорого (просто стінка – 500 доларів) і за замовленням. Кажу чоловіку: ось і ось фото, і схеми, може, сам зробиш. Подивився, покрутив малюнки – поїхали купувати матеріали та інструменти. Зрештою швидше і простіше було змонтувати з алюмінієвих труб, так і зробили. Але вразила реакція людей на мою “забаганку”: “ти що, та дитина вб”ється, та ні, такого тут немає, ой, а що це???” Людина, яка робила нам меблі, на мій запит порахувати, скільки таке може коштувати, сказав: “Жодна чилійська мати не замовить ТАКЕ своїй дитині!!!” Так і не порахував…Та ми справилися! Хіба що може замінити дитині щастя руху???

наша стінка

Те, що дитина хоче бігати, стрибати, кудись лізти, щось нове пробувати – це ж так добре! Он у нас під вікном скейтбордисти щодня ганяють туди-сюди. Малий, надивившись на них, став ставати на свій іграшковий 5-сантиметровий пальчиковий скейтборд. Тоді купили йому найпростіший і найдешевший скейтборд за 10 доларів. Спочатку катався на ньому на пузі, тепер намагається ставати, тато його вчить. Буде старший – запишемо на курси, тут такі в спортивному молі для дітей з 5 років.

.скейтбордист

І трохи мовного:

– “Мамі, читамос ese libro?” (скомбінував leemos і читаємо)

– Вочу (тобто “хочу”) aguichku (agua і водичка, що здивувало – поставив таки у знахідний відмінок)

– Купили йому батут індивідуальний, я йому постійно повторюю: на ліжку не стрибаємо, стрибаємо на батуті. А чоловік сина називає пузанем,  guatutsi (guata – пузо по-чилійськи, чоловік слово переробив по-своєму). Малий тепер думає, що стрибалка і пузань – це одне слово: для нього “батуті” і “уатутсі” звучать однаково 🙂
на батуті

Гарних вихідних!