Моїй дитині скоро виповниться 3 роки. Перші слова, наполовину свого виробництва, наполовину українські він почав говорити досить пізно – десь у півтора роки. Думаю, це пов”язано з тим, що він росте в багатомовному оточенні, а ще кажуть, що хлопчики пізніше заговорюють. Подивимося, адже на черзі у нас дівчинка 🙂

З часом малий почав говорити все більше і більше слів українською, а тоді раптом бах! – заговорив іспанською. Причому, що більшу частину часу проводжу з ним я, мультфільми ми дивимося рівномірно, як українською, так і російською, іспанською, англійською мовами, з татом – іспанською, з оточенням – як випаде, бо у нас кожного дня якосьмовні гості. Кажуть, що

 діти інтуітивно відчувають, яка мова домінантна, що мова – вона навіть у повітрі. Я з того приводу особливо не страждаю: ми з ним прекрасно розуміємося, а коли домінантна мова зміниться, я впевнена, він заговорить саме тією мовою, яку буде розуміти більшість.

Хоча, чесно кажучи, я боялася, що або в малого в голові буде каша, або у нього виникнуть комплекси, що в нього якась не така мама і говорить з ним по-дивному, як усі, аж поки чоловік не розказав підслухане.

Були ми тиждень у чилійської бабусі, разом із двоюрідними братами-сестрами. Андрійкові майже три, решті 4, 5 і 6 років відповідно. Всі ходять до садка або до школи. Мій – домашній. Всі одномовні, а отже говорять тільки так іспанською. Мій хоч і говорить (і правильно!), все ж його словниковий запас ще не такий великий.

Одного дня зранку підходить до нього 4-річна сестричка Флоренсія і каже (іспанською):

– Ти вже одягнений, а я ще в піжамі.

Малий:

– Так, одягнений. І “чета” (його варіант від слова “chaqueta”- кофтина, жакет. Ця кофтина йому дуже подобається, тому хвалиться перед кожним, хто зверне увагу).

Старша Фло його виправляє:

– Правильно казати “чакета”.

Малий не розгубився:

– Ні, бо по-російськи буде “чета”.

Напевно, сказав “en ruso”, бо то найлегше вимовити:  назви предметів, дій і явищ, які він знає всіма мовами, ми постійно уточнюємо, якою саме це мовою. Коли це роблю я, то кажу: “Українською – ліжко, російською – кровать, іспанською – cama, англійською – bed.” Коли це робить чоловік, то, відповідно, іспанською: “En Ucraniano, en Ruso, en Español, en Inglés”. Тож “en Ruso” – найкоротший варіант із усіх 🙂

Після цього випадку я повністю розслабилася: бачу, що дитина зовсім не комплексує з приводу своєї багатомовності, а навпаки, використовує її на свою користь. І в кого воно таке винахідливе :))))?