Наче і без мене ніхто не знав 🙂

Я просто сьогодні з грошима мала дуже тісні стосунки. Як я вже розказувала, на початку грудня минулого року ми з товаришем виграли хакатон. Виявилося, що обіцяну премію виплатять в межах 60 діб. Ми тоді ще пожартували: створити проект ти мав за 30 годин, а на премію їм треба аж 60 діб. Тоді раптом 30 грудня приходить лист: прошу ТЕРМІНОВО  вказати особисті та банківські дані для нарахування премії. О! Гарний подарунок на Новий рік! Але…ми забули, що ми в Чилі. Дані відіслані, сидимо, чекаємо. На дворі вже 7 січня. Знову лист: прошу під”їхати в офіс організаторів розписатися за отримання премії. Пишу: о котрій годині і кого питати?

7-8-9-10-11 січня, “ні атвєта, ні прівєта”. Так само і грошей на рахунку. Зранку приходить лист, що сьогодні о 12. Беру малого (який в цей час має обідати і потім спати), застрибуємо в таксі, приїджаємо. А відповідальної людини немає…Зате лежить від неї папірець, який вона попросила підписати. А там чорним по білому: “Я, Надія Васильченко, паспорт такий-то, як представник команди, 10 січня 2012 (тобто вчора!) отримала за перше місце у конкурсі багато доларів  і фінансових претензій до організаторів не маю.” Кажу: “нєєє, таваріщ, начальніка давай. Я нічо вчора не отримувала і підписувати не бу”. “Начальніка нема”, – відповідають мені. “Шукайте”, – наполягаю. До слова сказати, Андрій вже знайшов, де наробити шкоду – там же стільки кнопочок!!! Люди нервують і починають шукати головного. Знаходять по телефону. Передають мені трубку. “О, Надія! Як справи?” “Та як? Добре. Ви ж сказали приїхати на 12, я тут, а Вас немає.” “Ну я там тобі залишив папірець, щоб ти підписалася” “Ні, – кажу. – Я нічого не отримувала і моя ментальність (! 🙂 ) не дозволяє мені підписувати такого роду папірці”. Далі починається довгий виступ про бухгалтерію і прочая, і що якщо я йому не довіряю (а я його навіть раніше не бачила!!!), то можу його зачекати, він звільниться із зустрічі, приїде, при мені перерахує гроші, і тоді я підпишу розписку. Хотіла сказати, що я ЗВИЧАЙНО йому не довіряю і що мені треба вже додому – голодні сонні діти – то, знаєте, окрема нація. Але принципово кажу: “Та нічо, я почекаю”. Він : “Але ж я зможу не раніше півгодини, може, краще ти підпиши, а я під вечір тоді перерахую.” Подумки сварюся, та йому спокійно відповідаю: “Я буду чекати”.

Коротше пишучи, він приїхав, при мені перерахував, ми повернулися із плачем додому, і тепер ту премію з мого рахунку треба переслати Олегові.  Звичайна процедура: заповнюю всі відповідні розділи, чемно натискаю на всі кнопочки і раптом сторінка банку починає зі мною говорити: “Оскільки така поведінка не є Вам властивою, для Вашої ж безпеки ми потребуємо додаткового підтвердження Ваших дій. Вам на електронну адресу, а також СМС був надісланий секретний код з 8 знаків. Якщо протягом наступних 8 хвилин Ви не введете його в оцю клітиночку, операцію в курсі буде скасовано.” Та Надія Васильченко – це взірець швидкості! Все обійшлося благополучно, гроші у того, хто їх заслужив.

І я тепер переконана, що за мною слідкують 🙂 Жартую, звичайно. Але цей електронний діалог з банком змусив переглянути мою “поведінку”. Тут іще мама підлила олійки в вогонь, спитала, чи ще знаю про такі конкурси, щоб частіше вигравати премії. Ось думаю. Не хочу ж бо більше з банком розмовляти.