Коли я була вдома, до мене звернулися з газети “Коропщина” розказати про те, як мені там живеться в Чилі. Часу на зустріч для інтерв”ю в мене вже не було, то ж я пообіцяла написати розповідь і надіслати їм потім. Щоб вбити всіх зайців за один вистріл, вирішила поділитися цією розповіддю і тут.

Я час від часу читаю пости у спільноті “Один день из моей жизни”, тож вирішила зробити щось подібне і розказати про одну нашу типову суботу.  На цей раз, 5 листопада 2011 року.

Я прокинулася раніше за хлопців. Оскільки кожної суботи ми кудись їдемо – купувати щось чи просто гуляти, виходжу на балкон подивитися, яка погода. Що мені найбільше подобається в нашій теперішній квартирі – це те, що зразу навпроти немає сусідів, хоча живемо ми в надзвичайно людному місці.

Вигляд з тераси

Погода просто чудова – не спекотно і вже не холодно – надходить літо. Підбираю малому одяг для виходу та іду на кухню готувати сніданок. Хлопці тим часом роблять зарядку. Мені дуже соромно, але, не зважаючи  на цей міні-спортзал у нас в квартирі, я її роблю тільки під настрій. А вони – щодня.
ранкова зарядка

На сніданок ми, як правило, п”ємо каву та чай та їмо бутерброди, інколи домашній йогурт. Малий п”є тільки молоко. Ой,  якраз закінчився хліб! Найшвидше, як не дивно, збираюся я, то ж і за хлібом іду я 🙂 Добре, що супермаркет зовсім поруч. А! Я тут було надихнулася постом “Год без брюк. Год чудес и новых впечатлений.” і вирішила зменшити кількість штановиходів та збільшити появи мене на люди в спідницях та сукнях.

виходжу по хліб

Вибір хліба тут дуже великий. І це ще не найбільший супермаркет. Часом ми купуємо хліб в упаковці. Він більш “пластиковий”, але я люблю з нього тости.
хліб в упаковці

Проте сьогодні мені захотілося більш натурального хліба. Іду до полиць з ним:
хліб на вагу

Каси о цій порі практично порожні, швидко розраховуюся. Оскільки купила дуже мало – хліб та молоко – відмовляюся від послуг хлопчика-студента (тут в супермаркетах стоять молоді хлопці-дівчата і пакують покупки за невеличку винагороду). Складаю хліб та молоко в “авоську”: хоч тут пластикові пакети безкоштовні і їх можна брати скільки заманеться, я їх страшенно не люблю. Вони мають особливість швидко накопичуватися плюс до того я не хочу думати про те, що один з таких пакетів потім вилетить із сміттєзбиральної машини і опиниться десь на узбіччі. Це ще один з наших маленьких внесків у справу екології.
авоська

Якщо я без Андрійка, я майже завжди піднімаюся/спускаюся сходами, особливо, якщо поверх, на який я іду, не більше 5. Можу і на 10 пішки зайти, але то вже занадто 🙂 До нашої квартири два ось таких  підйоми:
сходи

Поки я ходила, Андрій вже випросив свій сніданок, вмостився на дивані перед телевізором і скоса позирає, аби молоко не забрали, а телевізор не вимкнули 🙂

Андріїв сніданок

Тут кухні в квартирах, як правило, маленькі та вузькі і зовсім не розраховані на те, щоб там поставити стіл. В деяких квартирах є так званий “desayunador”, тобто, “снідальня”. Це  закуток на кухні, де є місце для столика і 2-4 стільців для щоденного використання. Але в нашому будинку цього немає, хоча плануємо трохи модифікувати нашу кухню. Тож поки що на сніданок-обід-вечерю носимося з тарілками туди-сюди з кухні до столової.

Сьогодні я снідаю бутербродом з сиром та хлібом з привареною полуницею і чаєм з молоком. Дуже люблю полуницю, а приварену з цукром то взагалі обожнюю 🙂 Без кави-еспресо теж ніяк.
мій сніданок

Ось цей смачний хліб зблизька. Він мені дуже схожий на булочки з серіалу “Комісар Рекс”, який я дивилася ще на Україні, коли тільки-тільки стало з”являтися кабельне телебачення. Я ці булочки так тоді хотіла спробувати 🙂

хлібчик

Після сніданку все зносимо до кухні, хлопці ідуть збиратися, а я сідаю ще раз перевірити список планів на день. За цим заняттям мене й було підловлено (чоловік був готовий фотографувати буквально кожен мій/наш рух 🙂
перевіряю плани

Зібралися, виходимо. До парковки можна дістатися тільки ліфтом, іншого виходу до мінус першого поверху немає. Але потім ще треба спускатися сходами до мінус другого.
сходи до стоянки

Видно, що сьогодні вихідний день – на парковці стоять машини майже всіх сусідів:
Стоянка

Андрійко знає своє місце і не сперечається, коли ми його прив”язуємо. Без машинок ми зараз нікуди не виходимо.
Андрій готовий!

Перший пункт плану – купити все до дня народження Андрія, тож їдемо в центр міста, де багато спеціалізованих магазинів. Дорогою переїжджаємо наше “Дніпро” – річку Мапочо. Річка ця – просто потічок зараз, тільки взимку стає більш повноводнішою. (Фотографувала з вікна машини і на ходу. До речі, фотки з різних фотоапаратів. Одним користуватися не вмію, а другий занадто простий :))))):
наше

Заїжджаємо залити бензину. Як правило, на заправках пропонують протерти вікна (ця процедура оплачується за бажанням – тобто, чайовими заправщику).

миють скло

Який би бензин ти не купував, виїжджаєш з заправки з відчуттям, що залив щось надзвичайне: всі види бензинів, якщо не “класу пріміум”, то “особливі”:
види бензину

Пірнаємо в тунель. Він частково проходить під тою нашою “величезною” річкою і значно скорочує час пересування містом. Взагалі, в Сантьяго і в країні дуже багато тунелей.
тунель

Нарешті ми в центрі. На стоянці поруч стоїть машина, в якій підвішено фотографію Феліпе Каміроага, відомого чилійського телеведучого, який загинув в авіакатастрофі у вересні цього року. Місцеве телебачення я практично не дивлюся і нікого в житті не впізнаю, але саме про Феліпе знаю, тому що наша колишня хатня робітниця страшенно його любила. А тут ще ця трагедія…

felipe

Фотографую перехрестя, неподалік з яким ми залишили машину на парковці. До речі, вдома мени дуже не вистачало ось таких ось знаків  – завдяки їм, орієнтуватися у будь-якому місті чи містечку країни дуже просто.
перехрестя

Щоб Андрій не стягував з мене окуляри, купуємо йому за тисячу песо (2 долари) свої. Все одно він їх носити не буде, а ми собі забезпечили півгодини спокою:
Андрійкові окуляри

Вулиця “дненародженневих” магазинів
магазини

В жодному немає прикрас з мульта “Cars” і нічого з машинками… Нарешті знаходимо хоч одну річ з автомобільної тематики – піньяту у формі машини. Про піньяту я розкажу додатково, коли буду писати звіт про день народження малого. Поки тільки скажу, що в неї закладаються солодощі, піньяту підвішують і в кінці свята її розривають, а діти збирають солодощі – хто більше!

піньята

І раптом знаходимо магазин з тим, що шукали!!! Місія пройшла успішно! Швиденько набираю тарілочок-серветок-пакетиків…

стенд Cars

Якби я знала, що мене фотографують, зробила б щасливіший фейс 🙂
купую

Вирішуємо трохи заморити черв”ячка – купуємо моте
моте

Андрій тим часом годує печивом голубів. Точніше, голуби годуються самі, пересуваючись за ним, бо він те печиво весь час губить.

голуби

Поруч, під магазином для рукоділля якийсь чоловік дає уроки цікавим майстриням. Зазираю і я: вчать робити квіточки з ниток на якомусь нехитрому пристрої.
презентація чогось

Рухаємося далі. Наступний пункт плану – вибрати лампи для квартири. Уже майже рік, як ми живемо тут, а ще досі ні ламп, ні штор 🙂 Вирушаємо до магазину Eglo в інший кінець міста.

На перехресті ще раз звертаю увагу на те, що місцеві жінки майже не носять спідниць і суконь.
без спідниць

Дістаємося магазину світла
магазин Егло

Найскладніше завдання – це вибрати найкращу з доступних люстр 🙂 Ціни – від двох десятків до багатьох тисяч доларів.
магазин Егло всередині

Собі на цей раз нічого не купуємо: я сфотографувала всі варіанти, які нам сподобалися і надішлю цю роботу батькам – адже саме вони фондують :)))

Зате Андрійкові в кімнату таки довелося купити лампу літак – він від неї просто не відходив…Як добре бути таким рішучим! І вгледів же серед цього розмаїття!

дитячі лампи

Повертаємося додому обідати. Я дуже люблю готувати. В мене маса кулінарних книг, я фанат усіляких кухонних пристроїв і різних магазинів, де продаються смакоти. Тому готую практично кожного дня, щоб було усе свіженьке і новеньке. Поки хлопці миють руки і розбирають покупки, я ставлю варитися гречаний суп для малого, а нам – рис і запікаю рибу. 40 хвилин – і обід готовий!

Малий до поїздки на Україну за столом іграшками не бавився. Там навчили. Тут не відучимо. Їсть, але думки сконцентровані на своїх надцяти поїздах (мульт Thomas and Friends, кльовий, до речі):
Андрійко обідає

І наша їжа.
наш обід

Як правило, малий після обіду в нас дві години спить, але всі ці вилазки вихідного дня його збивають з режиму, крім того, він страшенно скучає за татком, тому на вихідних його вкласти вдень вдається дуже рідко. Ось і тепер ніяк…

Оскільки наступним пунктом нашої програми було відвезти коробку з-під телевізора на той-таки пункт прийому класифікованого сміття, прошу Роберто ту коробку порізати, щоб влізла в машину. А він, про всяк випадок, запитує у консьєржа, чи не треба йому стільки картону. Той каже, що треба. Я так розумію, вони потім його віддають так званим cartonero, щось на зразок збиральників макулатури. Я не впевнена, чи консьєржі з того щось мають, але треба, то й треба. Хлопці коробку збирають заново, склеюють скотчем, щоб на сходах не розвалилася.
коробка

В Чилі люди ходять взуті в квартирах. Ми в сім”ї, як правило, у домашньому взутті, але для нас то не критично: тут так рідко йде дощ і настільки загазоване-запилючене місто при дуже низькій вологості, що ходи так або так, пилюку все одно треба щодня протирати.

Коробку віднесено, малий-таки спати відмовляється, тож вирушаємо за наступним у списку справ – праскою. Коли ми з Андрійком тільки повернулися, в перший же вечір згорів електрочайник. Поїхали, купили. Через декілька днів згоріла праска. У мене склалося враження, що домашня техніка на мене образилася. Довелося просити пробачення за мою довгу відсутність.

Так от, їдемо за праскою. За такими речами ми їздимо у великі торгові центри – там завжди великий вибір, є гарантія, ще й просто так можна погуляти, поїсти морозива, наприклад.

На парковці шукаємо вільні місця – на світловому табло показано напрямок і кількість вільних парковок. Якщо парковка зайнята, над нею горить червона лампочка:
парковка

Ідемо до стенду з прасками. На дворі 5 листопада, а різдвяні штучки вже продаються, аж гай гуде:
вже продається все до Різдва

Нарешті ми біля прасок. Перше питання продавця-консультанта: “Сеньйора, Вам праску для хатньої помічниці чи для Вас особисто?” Кажу, що для мене. “Тоді Вам можу запропонувати ось ці праски. Хорхе! Іди поясни детальніше!” Піходить Хорхе – знавець прасок не для хатніх помічниць. Розказує, показує, зрештою, вибираємо Ровенту німецького виробництва з такою масою супер-характеристик, що я запам”ятовую тільки одну “вимикається через 10 сек, якщо її не рухати”. О! для мене! Бо так боюся весь час залишити праску ввімкнутою…
праски, праски, праски

Праскові справи так знудили малого, що він засинає
заснув зморений

Нам не залишається нічого іншого, як гуляти принаймні годину, бо якщо зараз це монстреня розбудити, то буде шкандаль… Вирішуємо поїсти морозива. Замовляємо порцію на двох. Офіціантка божиться, що це порція справді на двох. Не вірте чилійським офіціантам!
морозиво
Ми його так довго їли, що аж Андрійко прокинувся. Побачив морозиво – затребував вафельку. Він їх просто обожнює!

вафелька моя!

А за бортом – тільки одна спідниця…

де спідниці?

Повертаємося додому. Страшенно хочеться спробувати нову праску. Я люблю прасувати, то для мене таке медитативне заняття, майже як в”язання. Тренуюся на Андрійкових речах:
прасую

Набавилася, іду готувати вечерю. Буде стейк з салатом і чірімойя алегре. Оце чірімойя
chirimoya

З неї треба видовбувати кісточки. То мені не дуже довподоби, але треба…
pepitas

А це, власне, чірімойя алегре (весела чірімойя) – шматочки цього фрукта в апельсиновому смаку. Чірімойя – дууууже солодка, тож апельсиновий сік трошки ту солодкість перебиває.
chirimoya-alegre

Андрій ввечері їсть молочну кашку. Він закінчує, і ми нарешті дозволяємо собі келих доброго чилійського вина до соковитого стейку.
вечеря

Малий тим часом знову бавиться Томасом та його друзями. Якщо до його рук потрапляє більше двох однотипних предметів, він обов”язково їх вишикує в одному напрямку на одній лінії. Що б то не було. Звідки і до чого це??
потяги

Хлопці зносять посуд у посудомийку, вже набралося досить, ставимо таймер, аби на ранок вже все було вимите.

посудомийка

Я трохи причепурюю нашу кухню, яка ще досі у військовому стані. Тут не видно, але кухня довжиною майже 8 метрів і шириною 1,60. Я би сказала, непотрібні розміри. Набігаєшся туди-сюди від шафок, холодильника до плити і назад…Але нічого не зробиш…

кухня

І йду записувати наші сьогоднішні витрати. Ми ведемо дуже детальний фінансовий облік, що допомагає з перемінним успіхом дотримуватися сімейного бюджету на рік.
витрати

Андрій знайшов свої окуляри і хоче, щоб його сфотографували
Андрійко

Я вперше за весь день сідаю. Хочеться пов”язати та побалувати ноги. Подивимося трохи телевізор – та спати! Малий ще крутиться поруч, бо лягає він тільки коли всі лягають…

релакс

Ось така наша типова субота – завжди разом, завжди кудись їдемо, завжди чимось смачненьким ласуємо. Заходьте в гості!