Коли ми 19 серпня вилітали на Україну на 2 місяці, мені здавалося, що це так багато часу і що я стільки всього встигну! Тепер глянула – а вже 30 вересня. Та я б і сьогодні нічого не сіла робити (“сіла робити”, смішно, пра?), але так сталося, що татко поїхав по гриби, а мамі треба було кудись теж сходити, то я залишилася з малим вдома одна…

І тут я згадала, як це воно – залишатися з ним вдома і намагатися щось зробити. Всі мами майже двохрічних дітей то знають. Мале дитя і робота – речі дужеважкосумісні. І, коли мої батьки повернулися і забрали малого, я взялася за голову! Сіла, розписала план на найближчі 15 днів і тепер, як в отой університетсько-сесійний період, хочу встигнути за 2 тижні те, на що потрібно, принаймні, 2 місяці.

Мене вже давно чекають:

  • диплом (в листопаді захист!),
  • особистий блог іспанською (www.nadiia.cl) та інші 2 проекти, про які поки що ні-ні (див. відео),
  • розбирання багатотисячного фотоархіву,
  • прочитання пари десятків давновідкладуваних книжок,
  • зустрічі з друзями,
  • поїздка в Київ у справах і просто так (я зараз у батьків на рідній Чернігівщині),
  • інструктаж батьків стосовно того, як використати підключення до Інтернету на 100 відсотків
  • ну і всякі дрібниці.

Починаю з найпростішого – фотожменьки 🙂
За день до вильоту в Андрійка піднялася температура. Але все одно полетіли. І вперше в свому житті він мені позував. Я йому сказала: “Дивись, літачок, давай для татка тебе сфотографую!” Малий відповів: “Ко-ко, тато!” і сів. Це був перший раз, коли я зрозуміла, що він, хоч і не говорить, але свідомий всього, що я кажу або прошу. Вдруге я це зрозуміла, коли ми бігли з одного терміналу на інший, я його несла і казала “Тримайся!”, а він не видирався з рук, а дійсно тримався, міцно-міцно. Що там собі бідне дитя уявляло, я боюся подумати.
перший раз справді позував
Коли ми прилетіли, в Андрійка піднялася температура, о сьомій ранку викликали лікаря, але нам порадили їхати самим, тож ми повезли його у швидку з 40,2. Я дуже боялася, що нас покладуть до лікарні. Молоденький лікар заспокоїв мене, оглянув дитину, приписав ліки і відправив додому. А на другий день температура була 40,4. На цей раз чергова лікарка все ж таки приїхала додому, оглянула малого, дописала до попереднього рецепту ще ліків і сказала заспокоїтися і чекати одужання. Малий і одужав.

І вже на 24 серпня, подвійне свято в нашій сім”ї, бо це ще й день народження моєї сестри, Андрійко вперше вжитті побував у лісі на шашликах:
фотосесія на пікніку

Потім ми-таки доїхали до бабусі на Чернігівщину. Там його зразу ж похрестили, до чого Андрійко поставився з усією серйозністю, не плакав і не виривався. Я, щоправда, то бачила тільки на фото та на відео – кажуть же, що батькам у церкву на хрестини не можна.
хрестини

Я чекала вдома, але малий зі мною після такої урочистої події фотатися зовсім не хотів
з мамою ні!

Одного дня ми вибралися з малим, як тут кажуть, у город. Завітали до прадідуся на роботу, він у нас голова районної ради ветеранів.
Андрій і прадід Андрій

А потім пішли шопінгувати. Коли в тутешніх магазинчиках був скуплений увесь асортимент машинок, нічого іншого не залишилося, як захопити ляльковий візочок і більше його з рук не випустити:
чим не машина?

А ще я отримувала новий закордонний паспорт, може, напишу цю історію пізніше, я досі її переживаю. Кількість квитанцій до сплати мене приголомшила
закордонний паспорт

І тут раптом прийшла осінь і стало холодно. Ми якось зовсім по-літньому приїхали, я й забула, яка в нас погода у вересні-жовтні, чомусь думала тільки про бабине літо 🙂 Довелось швидко зв”язати малому шапку та шарфік (пробує на зуб каштан):
пробує каштан

Але малий після забавки з каштанами цю шапку швидко з себе стягнув, а оскільки всі нитки вже було використано, бабуся  купила шапку з зав”язочками. Бабусин план не спрацював – зав”язочки швидко розв”язалися.
не люблю шапки
Малому дууууууууже подобаються мотоцикли, іспанською шолом – то casco, тому шоломи у нас – каска…А тепер виявилося, що якщо шапку назвати каскою, то він її не скидає 🙂

Ух, з незвички глюкоза у мозку закінчилася і я-таки стомилася. Піду вип”ю чаю з зефіром! До наступної зустрічі!