Тепер понеділок для мене – не важкий день. Зовсім. Тепер щопонеділка я копирсаюся у своїх папках з фотографіями і знову переживаю приємні моменти. І ділюся з вами.

У вас там літо, і я ось перенеслася в літо 2009, коли тут була моя сестра. Ця фотка не стала б можливою, якби завжди уважно слухала, що мені кажуть. Один товариш запросив мене з чоловіком і сестрою до себе на день народження на дачу за місто. Адреса: Дорога на Фарельйонес, номер такий-то. Ми зібралися, купили подарунок, їдемо. Дорога на Фарельйонес – це дорога в горах. Серпантин. Ніяких тобі з”їздів чи відхилень. Заблудитися – хіба дурний заблудиться. Доооовго їхали, вдивлялися в хащі, нарешті, знайшли ту адресу. Але там – ніякого свята. Мої на мене дивляться, мовляв, де там твій товариш зі своїм днем народження. І тут я згадую, що запрошення було не на цей, а на наступний тиждень!!!

На день народження ми не потрапили, зате нафоткали краєвиди. Ось один з них. Кілометрів 20 від Сантьяго.

А це – мої одногрупники з магістратури. Вчилася тут, в Універсідад Майор. Факультет дизайну та комунікацій. Спеціалізація – Інтернет-журналістика та комунікації. Клацання по клавіатурі давало зрозуміти викладачеві, що народу нецікаво, народ зголоднів і хоче перерви, народ має невідкладно вийти на перекур.

А це – те, що мене чекає за декілька місяців. День народження реготуна-Андрійка. Тут особливо не ламають собі голову над тим, як і що приготувати: вибрав тему, накупував солодощів, ковпачків-кульок, запросив клоунів – і готове свято! Були б твої гроші.

Дітей з однорічного віку годують чіпсами, карамельками і поять газованою водою….

Ну і якщо вже пішла дненародженева тема, ось іще вчорашній спогад: вкусила мене муха декорованих кексиків. Бо тут зараз мода на ці капкейки. Де тільки і які тільки не продають. А товариш, до якого ми вчора ходили на свято, подарував мені на мій День, коробку капкейків із славнозвісної Нью-Йоркської “Магнолії” (ми якраз були в НЙ). І був там не менш славнозвісний Red Velvet Cupcake. Ну, ми з мухою вирішили “поплатитися” тим же.  Тільки я забула муху попередити, що в мене дитина, то ж пристойно прикрасити я змогла тільки 1,5 кексів (з зеленим фростінгом, м”ятно-шоколадні). Решту мама б моя назвала “художественное безобразие”. (Пошепки: зате коробка була гарна, з золотою стрічкою)

Ну і як же без шматочка мене. Рада познайомити вас з майбутньою Пікасо на уроках у чилійського Рембрандта:

P.S. Потім то всьо було замальоване і перетворилося на шикарний натюрморт під керівництвом Наді Агапової.