Якщо ви подивитеся в онлайн-словнику іспанської мови від Королівської Акаемії (Real Academia Española) значення слова engrupir, ви побачите таке: tr. coloq. Arg., Chile y Ur. Hacer creer una mentira. Тобто: перехідне дієслово, стилістично забарвлене – в даному випадку, розмовне, використовується на території Аргентини, Чилі та Уругваю. А означає воно – змушувати вірити якійсь брехні. Відповідно grupiento – це та людина, яка намагається тебе обдурити. Згадалося мені це слово вчора. І от чому.

Від “жовтих окулярів” я  дізналася про Postcrossing.com І зразу ж там зареєструвалася. Як виявилося, знайти листівки в цьому місті – то справа непроста, якщо ти кожного дня не ходиш відвідувати найтуристичніші місця чилійської столиці та не зазираєш на головпоштамт у центрі міста. Зрештою, в одній з книгарень мені вдалося забрати останні (!) 5 листівок. Там, правда, були ще набори про Антарктиду, але мені потрібні були з тваринами Чилі, бо мої адресати – то дітки. Але саме стільки і можна відсилати листівок за один раз, то я й не шукала більше.

І тут починається те, про що в заголовку. Продавець книгарні (читай – освічена людина) показує мені, що ж там у них залишилося:

1- лисичка (годиться),

2- гуанако (теж давай),

3 – вікунья (ну така гарненька!)

4 – БОЖЕ, ЩО ЦЕ???!!!

Продавець мені каже:

– Та то ж шиншила!

Зразу в мені прокинувся знавець віскач, які з родини шиншилових, і я кажу (даючи йому нагоду виправитися):

– Ви впевнені? Бо мені воно більше на якогось бронтозавра схоже.

В голові між тим крутиться: живуть ще такі монстри чи вже вимерли? І якщо живуть, то де? Ну, щоб часом, бува, не наступити.

– Звичайно, дивіться на її хутро!

Та, хутро у “неї” – якраз таке, про яке мріють всі красуні, непереобтяжені грінпісівською совістю. Хто ж відмовиться від шубки з “оцього”!

Сперечатися не стала, бо мені було дуже-дуже смішно. Тим більше, що п”ятою твариною, яка ше залишалася в магазні став…дятел. Ну Бог з ним. Може, в далекій Японії, куди піде моя перша листівка, дятлів і немає 🙂 Розрахувалася, пішла швиденько показувати “шиншилу” чоловікові. Питаю:

– “Хто це?”

Він зразу:

– Armadillo.

І тут я згадую, як про нього колись розповідав Олег Ясинський в “Южная Патагония как край одуванчиков и пингвинов”.Це ж броненосець!

Розповіла про розмову з продавцем. Чоловік розсміявся: “¡Que grupiento!” І є такий грішок за чилійцями (з аргентинцями та уругвайцями мені більше одного тижня спілкуватися не доводилося, не скажу): вони ні за що тобі не зізнаються у незнанні чогось. Навіть якщо їх почнеш викривати. Навіть якщо доведеш, що вони кажуть неправду. Вони будуть викручуватися! Вони краще помруть!

Ну ось слухайте ще. Коли ми з малим гуляємо тут біля дому, я іноді купую щось в газетних кіосках. Часом в них бувають книги за дуже привабливими цінами. І тут бачу одну. Зараз уже не згадаю автора, а назва була – якесь невідоме мені ім”я. Питаюся: “А що за книга? Історична? (бо на обкладинці людина у військовій формі минулих часів) Це про цього? (того, що в назві) “.

Він: “Так, історична, про життя (і каже ім”я автора).

Я: “Ну а (той, хто в назві), то хто?”

Він: “Ну і про нього теж!”

Я: “А ви її читали? Цікава?”

Він: “Читав звичайно! Але сеньйорита, що ж ви мене розпитуєте.Не можна ж про книжки розказувати, про кіно теж не можна розказувати, бо буде нецікаво. Ви беріть її краще, у мене вона зовсім не дорога, дивіться. Якщо підете в магазин, то буде в 5 раз дорожче.” І бла-бла-бла про переваги його кіоску у порівнянні з магазинами.

Книгу я, звичайно, не купила. Не тому, що він такий брехунець, а тому, що погортала і не закохалася в неї з першого погляду.

Я не скажу, що всі чилійці хочуть вас надурити. Є різні. Але не могло виникнути зразу у трьох народів слово, якби не було на те підстави. Тож раджу дуже у спілкуванні з ними просіювати все сказане через дрібненьке таке ситечко. Дивись – і відловите яку “шиншилу” 🙂

P.S. Про номер 2 і 3 – тут.