Мій чоловік не любить футбол. Ні грати, ні дивитися. Але, як сам він зізнається, спортивні події такого масштабу, як чемпіонат світу та ще за участі збірної його країни, пропускати не можна. Та тут навіть якщо захочеш  – не зможеш. Про цей чемпіонат світу – тільки й новин на телебаченні, тільки й розмов усюди. І боронь Боже зізнатися, що тобі то нецікаво!!!

Завтра Чилі грає з Гондурасом. За місцевим часом – о 7:30 ранку. Практично всюди дозволено прийти на роботу о 10-й або дивитися матч на робочому місці. На деяких підприємствах працівники скинулися і купили телевізор спеціально під цю подію. Кажуть, потім той телевізор буде розіграно в лотерею між колегами.

Ну той весь ажіотаж у дорослих можна зрозуміти. Але ж як я була здивована, коли подружка, з якою я ходила колись на батьківські збори, переслала мені лист від класної керівниці (1-го класу!) до батьків. Не можу таким не поділитися. Ось його переклад:

“…хочу повідомити, що в школі усі класи отримали дозвіл на перегляд учнями ігор нашої збірної. В ці дні учні можуть прийти у спортивній формі та, якщо мають, у футболці збірної, а також прийти в капелюхах, з прапорами, пір”яними мітлочками, тобто, з будь-якими речами, які стосуються даного спортивного свята. Після закінчення матчу уроки будуть відбуватися як зазвичай, а учні повинні будуть переодягнутися в шкільну форму. Дозволяється брати з собою щось смачненьке, аби їсти під час перегляду матчу. Дякую панові Габріелю Ідальго, татові Лукаса, за те що він нам запропонував свій телевізор. Проте, я вирішила краще принести свій власний, щоб уникнути відповідальності. У дні, коли грає збірна Чилі, школа відкриє свої двері раніше.”

Зараз на годиннику 23:35. В такий час за вікном, як правило, дуже тихо. Але сьогодні я ВЖЕ чую гудіння дудок і скандування Chi-chi-chi! Le-le-le! Vamos Chile! Підозрюю, що завтра наш з Андрійком пійдом буде не о 8, а десь о 5-й: народу ж треба ще до офісів доїхати!

Словом,  vamos Chile!