У вас такого не буває: коли знаходишся в горизонтальному положенні в темному приміщенні в голові стільки кльових ідей, стільки всього розумного, що мозок розпирає, а руки чешуться то все розказати світові? Лежиш і думаєш: от встану завтра, от як видам! А на ранок – купа невідкладних справ, купа інших подій, і надумане в ліжку попередньої ночі здається вже зовсім не вартим уваги, навіть своєї власної.

Але сьогодні ми з малим жируємо: я напівлежу в ліжку, він спить у мене на пузі, на колінах у мене комп, а я через його голову пишу ось це все. Бо ж знаю, що завтра буде ніколи, а голову треба трохи звільнити, бо скільки ж можна. Добре, що чоловік у відрядженні, інакше б такого не було. У нас же все строго: о 23 годині – всі по люлькам!  (Пошепки: часом я за першим їхнім сопінням втікаю в іншу кімнату щось поробити своє. Сова я, сова невиправна…)

Сьогодні спостерігала за малим, як він грається. Йому подарували Llaves de aprendizaje від Fisher Price. (Фотик мій теж у відрядженні, потім поставлю фотку). Іграшка складаєтсья з музичного блоку, розміром з яблуко, на якому три кнопки із зображенням човника, машини і хатки. Цей блок кріпиться до кілечка, на якому також є три великі пластмасові ключі із зображенням тих же таки човника, машини і хатки. Натискаєш на кнопочки – і або грає музика, або звуки, пов”язані з човником, машиною і хаткою.

Так от. Зараз йому абсолютно нецікаво, що там співають або кажуть. Зараз йому цікаво то спробувати на зуб. Але, тягнучи ключик до рота, він випадково натискає на кнопочку, і лунає музика. Пару секунд малий заворожено прислухається, а потім далі гризе ключик. Знову випадково натискає, знову прислухається. Звісно ж, якось він там розуміє, що щось із чимось пов”язане. Але цілеспрямовано він ще не вміє викликати ті звуки.

Дивлячись на це, я подумала: скільки ж разів у нашому житті ми ось так сама випадково на щось (чи на когось) натискаємо. І як наслідок – щось відбувається. Але ми того зв”язку не бачимо. Заворожено роздумуємо: за що мені це? навіщо воно мені? Якийсь час розмірковуємо, а потім забуваємо. А там, кілька днів, місяців, років по тому, раптом відкривається нам той прихований зміст.

От я зараз ламаю собі голову, чому так сталося, що ми вже знайшли омріяну квартиру – простору, з прекрасним плануванням, в бездоганному стані, в чудовому місці –  вперше за стільки часу ми вдвох не вагалися ні секундочки і були на 100% згодні ОБОЄ, ще й хазяйка скинула ціну! І на тобі! В день, коли з банку мали йти проводити оцінку (ми беремо кредит), дзвонить жіночка і каже, що передумала продавати. Квартиру, в якій я вже подумки розставила меблі! В якій вже привісила шведську стінку в дитячій (тут таких нема, я знайшла навіть де замовити)! В якій у мріях наварила багато каструль борщів, бо кухня там значно більша за теперішню, а кухня для мене – то пуп квартири.

Як же вона могла передумати? Досі запитую себе я. На яку таку кнопочку ми натисли, що все перегралося? За який шнурочок тепер маємо смикнути, щоб зрештою знайшлося місце, де нам всім би зразу захотілося жити?

Я знаю, що ми колись-таки таке місце знайдемо. І знаю, що через якийсь час я  зрозумію, що Боженька хотів сказати нам, коли показав на мить бажане житло і знову сховав.

Ні, мені зовсім не сумно. Як тут кажуть, las cosas se dan por algo (щось на зразок: все відбувається з якоїсь причини, букв. “речі даються за щось”). Просто хотілось розказати.

А ще хотілось запитати, чи ви знаєте про історію про словесний портрет, за яким болівійська поліція шукала минулого року вбивцю таксиста? Я про неї тільки вчора дізналася, хоч вона зовсім не нова. Якщо ще не знали, гляньте той портрет…

[kml_flashembed movie="http://www.youtube.com/v/TqJgCKOkQt4" width="425" height="350" wmode="transparent" /]

Це відео викликало купу коментарів і “знайдених” підозрюваних. Як, наприклад, той тип, що з”являється на 0:43 хвилини цього от відео (праворуч від “ковбоя”):

[kml_flashembed movie="http://www.youtube.com/v/oN5tZ_X0dSo" width="425" height="350" wmode="transparent" /]

Я плакала, коли дивилася це відео…Я не можу повірити, що то насправді, що то не пародія, що то так в Перу зараз модно….

Все, звільнила трохи голову, піду посплю.