Завдяки артишокам я, можна сказати, і вирішила залишитися в Чилі. Ні, я не скажу, що все життя тільки про те і мріяла, щоб жити у країні, де вирощують і споживають артишоки. До речі, раніше я про них тільки читала, ну ще пару разів бачила фото в глянцевих журналах (здається, мова тоді йшла про афродизіаки :-)) Зовнішньо мені дуже сподобалася ця рослина, яка скорше нагадувала скам”янілу доісторичну квітку, ніж щось їстівне.

Артишок

Я про них потім ніколи не згадувала, і тут запрошують мене пообідати з батьками мого майбутнього чоловіка. Це була моя перша з ними зустріч, і зайвим буде казати, що хвилювалася я неабияк. Зовсім мене не заспокоїли величезні зелені “троянди” на розкішно сервірованому столі… Я, як героїня “Москва сльозам не вірить”, вже ладна була заволати: “Я зелене не їм, у мене на нього алергія!”, але природна цікавіть перемогла.

– У вас на Україні вирощують артишоки?

Не знаю, як я тоді асоціювала незнайому рослину з незнайомим словом, але все ж таки здогадалася, що alcachofa – це саме те, що лежало на тарілках, і саме воно по-нашому називається артишоком.

– Ні, я вперше їх бачу…
– О, це ж прекрасно! Кажуть, що якщо ти щось пробуєш вперше, то можеш загадати бажання, і воно обов”язково збудеться!

Що й казати: моїм єдиним бажанням на той момент було, щоб наступні страви були трохи менш екзотичними, а з неба мені підказали, як той артишок їсти. Допомога-таки прийшла: мій ангел-охоронець, здається, нашепотів родичам, що мене, бідолаху, треба навчити…

– Ну тоді ми тобі покажемо, як їх треба їсти. В оцій маленькій посудинці робиш заправку (сальсу) за своїм смаком. Як правило, змішують лимонний сік, сіль, перець і олію. Можна просто майонез. Або просто олію. Як хочеш. Ось це оливкова олія, ось кукурудзяна, ось із виноградних кісточок – вибирай, яка тобі більше довподоби. Ось ця інша посудинка з водою і кружечком лимону – то для змивання пальців, адже артишоки їдять руками.

“Просто чудово,” – подумала я, бо навіть уявити собі не могла, яким може бути “інструмент” для поїдання артишоків.

– Тепер, коли твоя заправка готова, відриваєш нижні листочки і змочуєш відірвану сторону в сальсі. Потім обсмоктуєш м”якоть і відкладаєш твердий листочок на край тарілки.

Вони всі дружньо заходилися мені показувати, як це робиться. Виявилося, то зовсім нескладно. І, як на мене, дуже смачно, та й діє заспокійливо. Їсти там майже не було чого, але сам процес привабливий. Я заходилася оббирати нещасну рослину і насолоджуватися її зелено-хвойним смаком. Треба сказати, що насправді я обожню все зелене, може, тому що за знаком зодіаку я Тілець 🙂

Я так захопилася процесом, що навіть здригнулася, коли мене раптово від нього відірвали. На тарілці залишався невеличкий блідо-салатовий пуп”янок.

– А ось тут обережно! Ти дійшла до “серця” артишоку, з нього ножем акуратно треба вирізати колючечки. У тебе має залишитися чистий кошичок. Ось дивися!

І справді, за останніми, зовсім м”якенькими пелюстками сховалося щось схоже на скловату: сотні маленьких голочок. Вони хоч і не тверді, але навіть уявляти їх у горлі було неприємно.

Я навіть не здогадувалася, що це денце, серцевинка артишоку – то є найсмачніша його частина. Вона – як приз терплячим “артишокоїдам”. Потім я постійно натикалася на мариновані “серця” артишоків в супермаркетах. І навіть одного разу купила, думаючи: і нащо воно ото бавитися, якщо можна зразу найсмачнішим поласувати! Але прості в поїданні мариновані денця, повірте мені, зовсім не зрівняються з задоволенням, яке ти отримуєш, добираючись до них пелюстка за пелюсткою.

Чому я вирішила написати про артишоки? Просто в неділю я їх купила, а сьогодні приготувала. І згадалася та історія 5-річної давності. Саме в моїй “артишоковій біді” пізналася моя майбутня рідня: я почувала себе вдома, в сім”ї, де один-одному допомагають, підтримують і ненав”язливо вчать. Якраз тоді я подумала, що еміграція – це не так вже й страшно, якщо поруч є ті, хто про тебе може подбати.

Ось тепер ніяк не можу дочекатися чоловіка з роботи. Кажуть, артишоки треба їсти в парі. Хочеться вірити, що не тільки через їх збуджувальні властивості, але й тому, що це дуже романтично. (До речі, афродизіаки нам зараз можуть трохи завадити – я на шостому місяці вагітності, саме тому така лінива, і майже нічого не пишу останнім часом :-))

Якщо ж вам потрапить до рук свіжий артишок, то я рекомендую спочатку спробувати його саме так: відвареним і з лимонно-олійною сальсою, щоб відчути його сутність. А потім уже можете вигадувати-виготовляти за рецептами, які є, наприклад, на сайті Kuking.net

На Ютубі є чудовий фільм про те, як підготувати артишоки для відварювання. Він англійською, але навіть без слів зрозуміло, що робити. Сьогодні я саме так і варила: вичистила “скловату” ще перед готуванням. Решта залишається незмінною: на пару або в воді, від 20 до 40 хвилин – в залежності від розміру і стиглості.
[kml_flashembed movie="http://www.youtube.com/v/vTmLBRLRjS8" width="425" height="350" wmode="transparent" /]

Залишаю вас на одинці з артишоковим полем. Фотографія зроблена мною декілька років після мого першого знайомства з цією рослиною. Чилі, поруч з Ла Сереною.
Артишокове поле