Сьогодні подружка попросила мене сходити з нею на батьківські збори в школу, де зараз навчається її 5-річна донька. Так, я не помилилася, в школу: в 5 років тут дітей віддають в так званий кіндер. Крім бажання допомогти моїй подрузі, яка ще не дуже добре володіє іспанською, мені було просто цікаво побувати на чилійських батьківських зборах.

Не зважаючи на те, що батьків попросили прийти без дітей, багато хто просто не встиг відвести/відвезти їх додому і сп”янілі від безконтрольності малюки бігали по подвір”ю і кричали, скільки ставало повітря в легенях. Час від часу вони ватагою вривалися до зали, але ніхто не робив їм жодних зауважень: вчителі, які в той час говорили, просто намагалися говорити голосніше. На дітей навіть не шикали, не просили їх вийти…Вони робили, що хотіли. Я думала, що від дітей ніколи не стомлююся – доводилося працювати і з малечею, і зі старшими по 34 чоловіки в класі. Але правду кажуть “ніколи не кажи “ніколи”…

Декілька слів про школу: вона муніціпальна, отже, практично безкоштовна. Кажу “практично”, бо треба платити якусь символічну плату. Я так і не зрозуміла, 1 тисячу песо чи 3 (2-6 доларів США) на місяць. Але крім цієї офіційної плати кожного тижня у батьків просять від 100 до 2 000 песо на різні витрати.

Школа охайна, класи гарно оформлені, дуже серйозна охорона – три ряди гратів – а дітей віддають тільки у руки батькам. В класах є музичні центри, телевізори з двд-плейєрами, багато наочності тощо. Стосовно рівня освіти, яку тут надають, поки що говорити важко – 5-річних діток наразі вчать відрізняти живе від неживого, писати літеру А та рахувати до 20. Як там буде далі – побачимо.

Збори почалися з лекції про те, як важливо розвивати в дитині любов до читання. Основною думкою було: не кажіть мені, що у вас немає часу, оскільки ви працюєте – я теж працюю. Читайте з дитиною. Напевно, це означало “читайте для дитини”, адже в цьому віці ніхто з них ще не читає. Виховуйте прикладом, кожного разу, як ідете в торговий центр vitrinear (не знаю, чи це суто чилійське, чи більш широке явище – ходити всією сім”єю в великі торгові центри розглядати вітрини і час від часу щось приміряти, як правило, не купуючи нічого, крім морозива), не проходьте повз книгарні, заходьте і гортайте книги. Всі поради були простими і вартими увагами.

Але чомусь я не повірила тим мамам і татам, які кивали головами на знак схвалення. Не поведуть вони дитину в книгарню і не запишуть її в муніціпальну бібліотеку, бо куди ж простіше “змусити” галасливе чортеня подивитися мультик чи поїсти чіпсів з кока-колою. До цих пір я стикалася тільки з таким методом виховання: я тобі дозволяю (купую) все, що хочеш, тільки не ходи на голові. Сім”ї, в яких вдома є книги, я можу перерахувати на пальцях. Сімей, де ці книги читають дітям – ще менше. А знайомі в мене є дуже різного рівня статку.

Але повернімося до зборів. Після коротенької презентації про користь читання батьків запросили кожного у відповідний клас на окремі збори. Коли подруга по телефону прочитала, що на батьківські збори попросили принести 2 сирі яйця, я довго не могла зрозуміти, нащо. Ви ходили коли-небудь з яйцями на батьківські збори? Я ні.

Як виявилося, яйця – то приз переможцю імпровізованої лотереї. Всі батьки записалися під порядковими номерами на окремому листочку, здали яйця і 100 песо (0,10 долара США). В кінці зборів відповідальна за гроші пройшлася з кульочком з номерками і попросила кожного (!) витягнути якийсь номер. Я не змогла зрозуміти, за яким принципом потім визначилися ті два переможця, адже витягували номерки всі присутні…Між переможцями розділили принесені яйця. Гроші пішли у фонд класу.

Але це не все: вихователька принесла на збори домашній кекс і продавала його бажаючим по 200 песо за шматочок. Гроші, ніби-то, теж йдуть у фонд класу.

Потім вона роздала батькам так званий “діагностичний листок”: 3 аркуші паперу з завданнями, які мало виконати дитя і йому за це ставили оцінку за 100-бальною шкалою. Завдання були: провести суцільну лінію над пунктирною, сказати, що зображено на малюнку (вчителька підписувала), визначити, який предмет вищий тощо.

Далі – лист поведінки. В таблиці поведінки йшло спочатку твердження, а потім 3 колонки: “так”, “часом”, “ні”, в яких вихователь ставить хрестики. Твердження на зразок: “Потребує домоги, коли йде в туалет”, “Порушує ритм уроку”, “Цікавиться підручними матеріалами, наявними в класі”, “Грається з іншими дітками” тощо.

Сказали декілька слів про майбутній похід в зоопарк і про те, що буде 2 тижні осінніх канікул з 14 по 28 червня. Попросили ще на щось здати гроші і на тому збори закінчилися. Хоча, як потім ми побачили, вони тривали півтори години.

Я, хоч і не дуже довго, але працювала в школі. Я була класною керівницею і проводила батьківські збори. Але такі збори були першими в моєму житті. Мене досі не полишає відчуття, що вони тут тільки бавляться у школу. Що, не зважаючи на все зовнішнє оформлення, внутрішнє наповнення змушує бажати більшого. Я поділилася своїми сумнівами із чоловіком і сказала, що боюся моменту коли наша дитина піде до школи: або наше традиційне домашнє виховання зробить школу нецікавою для дитини, або наверне її проти нас: “ніхто з дітей цього не знає і не вміє, тому і я не буду”… Але чоловік мене заспокоїв: “До того ще багато часу, та й школи є різні. Знайдеш таку, яка задовольнить твоїм вимогам”. Що ж…Будемо цього чекати.