Мені, Надії Васильченко, до 2004 року ніколи не уявлялося, що може бути стільки тлумачень і прочитань мого імені та прізвища.

Оскільки я в закордонному паспорті називаюся Nadiia Vasylchenko, всі мої тутешні документи (внутрішнє посвідчення особи, посвідчення водія, свідоцтво про шлюб, кредитні картки тощо) ідуть з саме цим латинським варіантом написання. Зрозуміло: хто ж заради нас таких гарних слов”ян буде вчити кирилицю?

От і починаються пригоди. Я скоро вже почну збирати колекцію написання простого імені Надія, які я зустрічаю в листівках, електронних листах, довідках тощо:
– Nadda
– Nadja
– Nadie (це взагалі прикіл, адже в іспанській мові є таке слово і означає воно “ніхто”)
– Naadi
– Nidia
– Diana
– Naya
– Naida
– Nadia (ця форма зустрічається найчастіше, і я особливо не переймаюся: то тільки для друзів і родичів була Надя, а тепер для всіх. Хай живе вічне дитинство!!!)

Зараз більше і не згадаю, але й цього переліку, думаю, досить.

Вирішила ж написати про це, тому що сьогодні, оформлюючи один дуже потрібний папірець, я зіткнулася із своїм замордованим прізвищем.

Я вже писала раніше, що в Чилі багато довідок можна отримати через Інтернет. Існує єдиний реєстраційний номер кожного жителя (постійного чи тимчасового), який одночасно є посвідченням особи, ідентифікаційним податковим кодом, номером страхування тощо. І все функціонує дуже прекрасно: в будь-якій установі, державній чи приватній, будь-яку потрібну інформацію про тебе дізнаються тільки через цей номер, або R.U.T. (Rol Unico Tributario), більшість довідок ти можеш роздрукувати не виходячи зі свого дому.

Але зажди є своє “але”: якщо в перший раз під час реєстрації тебе в якійсь організації твоє ім”я та прізвище вписали неправильно, ніякий РУТ не допоможе. Так от і сьогодні.

Вбивають мій РУТ, він проходить, але довідку видають на Василь Ченко Надя (Vasyl Chenko Nadia). Я їм кажу: “Помилки в написанні мого імені і мого прізвища. Їх потрібно виправити, бо з такою довідкою мені не дадуть іншу довідку.” (Бюрократії з появою комп”ютерів не поменшало).

Виявляється, що виправляти ці дані потрібно в анкетах за кожен місяць мого існування в цій системі. Про себе думаю: “Або програміст був недовчений, або йому заплатили, щоб він створив такого монстра: уявіть собі неправильно написані імена-прізвища 15 з хвостиком мільйонів чилійців, які в цій системі знаходяться з дитинства!!!!” Ото вже хай державні службовці бавляться, виправляючи помилку з місяця в місяць. Недарма ж ми податки платимо, хай відпрацьовують 🙂

Через півгодини спітнілий чилієць нарешті вивчив, як правильно пишуться моє прізвище та ім”я, і робота по змінюванню цих даних пішла веселіше. Зрештою, отримую нову, виправлену довідку. І ще один сюрприз! Тепер я називаюся Nadiia Vasylchenko X. Оте Х. приписане в кінці мого прізвища мені зовсім не подобається, вже краще Null, як то роблять у податковій. Але стояти ще годину, щоб Х. переправили на Null мені зовсім не хочеться.

Справа в тому, що хоча Чилі – країна імігрантська (навіть читала десь, що чистокровного місцевого населення тут не більше 10 відсотків), тут ніяк не звикнуть, що є люди, в яких тільки ОДНЕ ім”я та ОДНЕ прізвище. От і програмують для державних і приватних підприємств анкети з обов”язковими до заповнення двома віконцями на імена і двома віконцями на прізвища (перше – від тата, друге – від матері). А вже ті, хто заповнюють викручуються, як можуть, аби тільки комп”ютер дозволив перейти до наступного кроку.

Одного разу в клініці заводили на мене картку і запитують:
– Ім”я?
– Надія.
– Друге ім”я?
– Не маю.
На це адміністратор загрозливо піднімає брови і войовничо каже:
– Напишу Марія.
– Та будь-ласка, – зовсім не лякаюся я.
– Батькове прізвище?
– Васильченко.
– Прізвище матері?
– Не маю.
Відсутність прізвища матері на моєму посвідченні її не переконує. Вона не може зрозуміти, як то так: прізвище батька є, а прізвища матері немає. Вершиною її мисленнєвого процесу стає наступне питання:
– У Вас що, немає матері?
– ???? Є.
– Ну якщо є мати, то має бути і прізвище.

Проти такої логіки в мене не знаходиться аргументів, я намагаюсь ще раз показати моє посвідчення особи, щоб вона ще раз переконалася: в документі у мене тільки ОДНЕ прізвище. Але, здається, адміністраторка вирішила віддати належне моїй мамі і знову питає:
– Прізвище матері?

Тут я на хвилинку уявляю, що почнеться, якщо я скажу, що у моєї мами прізвище теж Васильченко: або вона вирішить, що я народжена від брата та сестри, або пожаліє мене, дитину від матері-одиначки. Останнє – більш ймовірно: в цій надзвичайно католицькій країні до недавнього часу дітям, народженим поза сім”єю, давали прізвище матері два рази, щоб таким чином відразу вгадувалося походження тої людини. Тобто, не тільки страждала мати, але й дитина несла через все життя клеймо незаконнонародженої…Незаконнонародженою, навіть тільки в очах адміністратора і лікаря, мені бути не хотілося, і я називаю дівоче прізвище моєї мами. Коли ж через декілька місяців я знову звернулася до лікаря, то відразу й невторопала, що Надія Васильченко-Горова то я :-).

Або ще: дуже щаслива, що нарешті маю свій банківський рахунок, і свою чекову книжку, і картку, і все-все-все, що може тобі дати банк, щоб потім взяти з тебе ще більше… До того моменту, поки в кінці місяця не отримую виписку з рахунку, “де ще точно-чесно-пречесно-обов”язково є гроші”. Перше, що читають мої очі на фірмовому конверті це: “Nadiia Vasylchenko No tiene.” Що в перекладі на солов”їну означає: Надія Васильченко не має. Насправді Надія Васильченко “не має” другого прізвища, а не грошей на рахунку. Але серце впало і, відпружинюючи, бухкає: з банком не жартуй, а то відсутність другого прізвища може перетворитися на відсутність $$$.

Таких історій, моїх та чужих, можна назбирати безліч. Мета ж моєї розповіді не посмішити чи настрахати читача, а просто попередити:

– навіть якщо ви вважаєте, що ваше прізвище дуже просте, будьте впевнені, за кордоном його перекрутять. Якщо не літери місцями поміняють, то наголос не туди поставлять. Будьте готові реагувати на все, що хоч здалеку нагадує ваше прізвище чи ім”я.

– краще за все при називанні свого імені-прізвища під час особистої зустрічі мати візитівки або показати посвідчення: і вам приємніше, адже вас будуть правильно називати, і співрозмовник збереже ваш і свій час, намагаючись на слух їх повторити.

– якщо надиктовуєту свої дані по телефону, заздалегідь вивчіть скоромовку з назвами всіх літер свого прізвища за міжнародним фонетичним алфавітом:
A – Alpha
B – Bravo
C – Charlie
D – Delta
E – Echo
F – Foxtrot
G – Golf
H – Hotel
I – India
J – Juliet
K – Kilo
L – Lima
M – Mike
N – November
O – Oscar
P – Papa
Q – Quebec
R – Romeo
S – Sierra
T – Tango
U – Uniform
V – Victor
W – Whiskey
X – X-ray
Y – Yankee
Z – Zulu
Цією системою користуються поліція, військові, турфірми, мореплавці. Мене вона не один раз рятувала від прижиттєвого перейменування. Якщо ж ліньки вчити заново цей список слів, можна вигадати свої. Головне – щоб людина їх правильно розчула.

– намагайтеся вимовляти своє прізвище-ім”я не мовою оригіналу, а мовою країни, де ви перебуваєте: практика довела, що саме таким чином вони розуміються і запам”ятовуються правильно.

– в деяких випадках (наприклад, замовляючи столик в ресторані або залишаючи речі в хімчистці) можна дати не своє ім”я, а місцевого друга чи подруги. Або підібрати якесь зовсім просте у вимові або міжнародне. Так, в Starbucks каву я п”ю в якості Ольги.

Ті, хто час від часу проходить через такі ситуації, прошу, поділіться своїм досвідом адаптації до іншомовного світу 🙂